Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2015 року Справа № 918/1579/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В.,суддів :Бакуліної С.В. (доповідач), Мачульського Г.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановувід 11.02.2015 Рівненського апеляційного господарського судуу справі№ 918/1579/14господарського суду Рівненської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доКомунального підприємства "Сарнитеплосервіс" Сарненської міської радипростягнення в сумі 205 277,61 грнв судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача:Єршова С.В. (довіреність № 14-108 від 18.04.2014) не з'явилисьВ С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Рівненської області (суддя Марач В.В.) від 16.12.2014, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Юрчук М.І., судді -Бучинська Г.Б., Крейбух О.Г.) від 11.02.2015, у справі № 918/1579/14 позов задоволено частково; стягнуто з комунального підприємства "Сарнитеплосервіс" Сарненської міської ради на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню у сумі 6037,79 грн, інфляційні втрати в сумі 20618,91 грн, три відсотки річних у сумі 6191,64 грн, судовий збір в сумі 4105,55 грн; припинено провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 166391,47 грн; в решті задоволення позову (зменшений розмір пені на 50% у сумі 6037,79 грн) позивачу відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.42, 43, 83, 84 ГПК України, ст.ст.549-552 ЦК України, ст.ст.219, 229, 233 ГК України.

Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надіслав.

Відповідач не скористався наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Комунального підприємства "Сарнитеплосервіс" Сарненської міської ради про стягнення з останнього суми основного боргу у розмірі 166391,47 грн, пеню у розмірі 12075,59 грн, суми на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 20618,91 грн, та трьох процентів річних у розмірі 6191,64 грн, загалом 205277,61 грн, посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу в частині оплати прийнятого за актами природного газу.

Судами встановлено таке.

28.12.2012 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (ПАТ "НАК "Нафтогаз України"), як продавцем, та Комунальним підприємством "Сарнитеплосервіс" Сарненської міської ради, як покупцем, був укладений договір №13/2712-ТЕ-28 купівлі-продажу природного газу (Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору продавець зобов'язався передати покупцеві у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.

На виконання п.1.1. Договору позивач поставив протягом січня - квітня, жовтня - грудня 2013, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 166391,47 грн, що підтверджуються актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2013 б/н за січень на суму 43135,52 грн; від 28.02.2013 б/н за лютий на суму 31306,89 грн; від 31.03.2013 б/н за березень на суму 36187,60 грн; від 30.04.2013 б/н за квітень на суму 12627,23 грн; від 31.10.2013 б/н за жовтень на суму 7529,22 грн; від 30.11.2013 б/н за листопад на суму 12961,08 грн; від 31.12.2013 б/н за грудень на суму 22643,93 грн.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа наступного за місяцем поставки газу.

Покупцем розрахунки за поставлений природний газ проводились з порушенням умов п.6.1. Договору. Станом на 26.08.2014 сума основного боргу відповідача складала 166391,47 грн.

Після порушення провадження у справі відповідач сплатив позивачу 166391,47 грн, що підтверджується платіжним дорученням №442 від 20.11.2014. Факт оплати відповідачем основного боргу підтверджено представником позивача у заяві від 16.12.2014 б/н, поданої ним у судовому засіданні суду першої інстанції (а.с.65).

За таких обставин провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 166391,47 грн правомірно припинено на підставі п.11 ст.80 ГПК України (в зв'язку з відсутністю предмету спору).

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 12075,59 грн; суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 20618,91 грн; трьох процентів річних у розмірі 6191,64 грн, то частково задовольняючи позовні вимоги, суди правомірно виходили із такого.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Така ж норма встановлена і статтею 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 199 ГК України встановлено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно ж до ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а відповідно до ст.611 цього ж Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до положень ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 7.2. Договору сторони визначили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Враховуючи вищенаведені норми закону та договору, та те, що відповідач за отриманий від позивача природний газ розраховувався несвоєчасно, касаційна інстанція погоджується з тим, що позивачем правильно застосовано до відповідача таку міру відповідальності, як нарахування пені.

Частиною 2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідачем не виконані умови Договору щодо своєчасної оплати отриманого природного газу вірним є те, що він зобов'язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Відтак позовна вимога про стягнення з відповідача 20618,91 грн інфляційних втрат, та 3 % річних у сумі 6191,64 грн, правомірно в повному обсязі задоволена судами.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Приписами частини 3 ст.551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

У відзиві на позовну заяву (а.с.66-68) відповідач просив суд господарської юрисдикції зменшити не лише розмір пені, а й суми інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Виходячи із того, що тарифи, які використовує КП "Сарнитеплосервіс", не відповідають фактичним витратам з надання послуг теплопостачання та не відшкодована різниця в тарифах на послуги теплопостачання для КП "Сарнитеплосервіс", взявши до уваги майновий стан сторін, які беруть участь у справі, враховуючи, що основною причиною невиконання зобов'язань відповідачем є невідшкодована різниця в тарифах, його важкий фінансовий стан, а також ступінь виконання боржником зобов'язань за договором, а саме сплату відповідачем основної суми боргу, зважаючи на те, що відповідач є комунальним підприємством, суд першої інстанції правомірно визнав за можливе скористатись правом, наданим п.3 ст.83 ГПК України, зменшивши на 50% розмір пені, яка підлягає до стягнення, тобто з 12075,59 грн. до 6037,79 грн, таким чином задовольнивши клопотання відповідача про зменшення сум застосованих санкцій частково.

Рівненський апеляційний господарський суд вірно погодився із таким висновком суду першої інстанції, оскільки при зменшенні розміру пені на 50% суд прийняв до уваги те, що з відповідача стягуються інфляційні в сумі 20618,91 грн та річні в сумі 6191,64 грн, що вже є частковою компенсацією позивачу втрат від несвоєчасної сплати заборгованості відповідачем. Поряд з тим суд апеляційної інстанції надав оцінку доказам у справі та обставинам про фінансово-майновий стан позивача, та оцінив, що зменшення пені на більший відсоток може бути розцінено, як звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, що, у свою чергу, знівелює правовий інститут забезпечення зобов'язань, тим більше, що відповідач, всупереч наведеним нормам, не надав суду належних доказів того, що він своєчасно виконував свої зобов'язання перед позивачем за Договором, а також того, що зобов'язання за Договором змінювалися, розривалися та припинялися, зокрема і в частині строків розрахунків за природний газ.

Висновки, які зроблені судами з приводу стягнення з відповідача пені в сумі 6037,79 грн та відмови у стягненні пені в сумі 6037,79 грн, відповідають чинному законодавству.

У клопотанні про зменшення сум інфляційних втрат та 3% річних відповідачу правомірно відмовлено, оскільки зменшення, у виняткових випадках, можливе лише неустойки (штрафу, пені). Суми інфляційних втрат та 3% річних до категорії неустойки не відносяться, а їх правове регулювання визначається нормами статті 625 ЦК України.

За таких обставин із відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 6037,79 грн, три проценти річних в сумі 6191,64 грн та інфляційні втрати в сумі 20618,91 грн.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, вірно застосували норми матеріального та процесуального права, відтак їх висновки про задоволення позовних вимог є обґрунтованими та відповідають чинному законодавству.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятих у справі рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 у справі № 918/1579/14 залишити без змін.

Головуючий-суддя К.Грейц

Судді С.Бакуліна

Г.Мачульський